• English
  • Ukrainian
  • Facebook
Головна / Бюлетені / Аналітик компанії IBM і професор Університету Торонто Олександр Романко про співпрацю бізнесу та університетів в Канаді та Україні

Аналітик компанії IBM і професор Університету Торонто Олександр Романко про співпрацю бізнесу та університетів в Канаді та Україні

Oleksandr Romanko 2У жовтні Центр «Розвиток КСВ» провів ІІ Національний Форум «Бізнес та університети» під гаслом «Трансформація освіти». Учасники та гості панельних дискусій шукали відповідь на головне питання: що потрібно зробити з вітчизняною освітою, аби вона досягла міжнародного рівня якості, і яку роль в цьому може відіграти бізнес.  Одним із найбільш цікавих доповідачів був Олександр Романко, старший науковий співробітник компанії IBM Canada та професор Університету Торонто. Його досвід особливо цікавий, оскільки Олександр добре знає специфіку співпраці бізнес-університети з обох сторін. А зважаючи на той факт, що Олександр, свого часу, закінчив Сумський державний університет і зараз співпрацює з декількома українськими вузами, то може  дати фахову оцінку, чому український бізнес і українські вузи так і не стали повноцінними партнерами.

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ – ЯК ГОЛОВНИЙ ПРОДУКТ ДЛЯ БІЗНЕСУ

Олександре, коли говорять про партнерські можливості бізнесу та університетів, то головним чином мова йде про R&D (дослідження і розробки). З низки причин, про які ми дещо пізніше поговоримо, в Україні про це більше розмов, ніж реальних прикладів.  Наскільки ефективною є співпраця у цій галузі в країнах Північної Америки і як це відбувається?

Тут варто говорити про декілька варіантів:

- Університет провів певні наукові дослідження і прагне їх комерціалізувати.

- Компанія сама виступає ініціатором проведення досліджень і розробок університетом.

-  Створення спеціальних консорціумів з університетів, компаній, інших зацікавлених сторін з певного наукового напрямку (дослідження).

У випадку, коли університет має певні напрацювання, які хоче продати і заробити кошти, можна діяти декількома способами. Один із них: команда розробників (зазвичай складається як зі студентів, так і з професорів) створює власну компанію, можливо з якоюсь часткою університету, і потім через різні канали комерціалізує свої наробки.

Ще один досить поширений і ефективний шлях – бізнес-інкубатори, які діють при багатьох університетах і займаються допомогою у створенні і розвитку стартапів.  Університет може підписати зі стартапом договір про комерціалізацію результатів досліджень. Далі можуть бути гранти від уряду та інша підтримка.

Звісно, залишається варіант самостійно знайти велику компанію, яка захоче реалізувати ваші наукові розробки.

З мотивацією університетів зрозуміло – їм потрібно заробити кошти, а чому компанії йдуть до вузів. Навіщо це їм?

По-перше, компанії зацікавлені в інноваціях, бо це їх конкурентна перевага, а по-друге – для них така співпраця фінансово вигідна. Зазвичай, бізнесу досить дорого проводити наукові дослідження/розробки, тому вони залучають університети, бо це і наукова експертиза і додаткове фінансування від уряду.

Oleksandr Romanko 1

Більше того, якщо компанія займається науковими розробками, то уряд дає знижки в податках. Загалом, треба сказати, що уряд Канади приділяє багато уваги промоції своїх програм підтримки науки, щоб створити в компаніях культ інновацій і надати інформацію про можливості софінансування, бо в багатьох випадках бізнес теж потрібно спонукати діяти.

Як саме уряд заохочує бізнес?

Наприклад, близько третини зарплати наукового співробітника в компанії може бути списано з податків. Також фінансування може йти на стажування студентів/магістрів/аспірантів. Так, якщо в компанії над науковими розробками буде працювати хтось з університету, то уряд  профінансує десь половину вартості. Тобто, половину зарплатні цієї людини сплачуватиме уряд, половину  – компанія.

У подальшому, компанія сама або у співпраці з університетом,  може отримати грант від уряду, який може покривати не тільки працю людини, а також і обладнання, і навіть маркетинг цього продукту і т.д. Завдяки таким урядовим програмам, собівартість наукових проектів значно знижується, що звичайно заохочує компанії більш активно співпрацювати з університетами.

Але постає питання якості таких розробок.  Власне це той бар’єр, який не дає розвиватися цьому напрямку в Україні.  Компанії не завжди задовольняють результати пропонованих R&D, тим більш, що фінансових заохочень від українського уряду немає, і викидати «гроші на вітер» вони не хочуть.

Якщо компанія замовляє певну наукову розробку університету, а потім каже: «Прийдіть черезпівроку і покажіть, що ви там отримали», то звичайно нічого путнього не вийде. Самі розумієте, що в багатьох випадках університети роблять не зовсім те, що компаніям потрібно. Тому багато компаній в Північній Америці від такого формату давно відмовились.

Дослідження має бути реально суміcним. Береться студент або аспірант, який  буде працювати (тобто певну частину часу знаходитися фізично) і в компанії, і в університеті. Кожного дня має бути можливість обговорювати, що зроблено, в якому напрямку краще йти, які є нові ідеї, і т.д. 

При цьому ця людина має змогу використовувати і ресурси компанії, і ресурси університету. Адже, наприклад, в університеті може бути краща лабораторія, а в компанії може бути напрацьована практична експертиза в цій галузі, якої в університеті немає.

Тобто, процес побудовано таким чином, щоб виконавець досліджень знаходився і мав контакт як з компанією, так і з університетом.

Завершуючи тему досліджень, розкажіть про формат консорціуму?

З певної наукової дисципліни/напрямку створюється великий консорціум, в якому, зазвичай, беруть участь декілька компаній, університетів і урядові структури, які цей науковий напрямок просувають в масштабах всієї країни.

Компанії роблять дослідження, комерціалізують, заробляють гроші; університет займається освітою в цьому напрямку (освітні програми, курси тощо) і підтримкою науко-практичних розробок, а уряд ставить це в інвестиційну, інноваційну стратегії держави, і підтримує з допомогою податкових знижок,  фінансування, і інших речей.

А ви можете навести приклад подібного консорціуму, адже в Україні таких спільних масштабних проектів не було?

До речі, в Україні ми зараз починаємо обговорювати можливості створення консорціуму з аналітики і великих даних. Такий консорціум з аналітики вже створений у Філіппінах.

Аналітика – це коли ми беремо данні, їх аналізуємо, робимо прогнози, і на основі цього приймаємо оптимальні рішення. Результати аналітики використовуються муніципалітетами і компаніями, які працюють в різних галузях.

Наприклад, візьмемо «розумні міста». Тут можна робити безліч речей: проблема заторів (аналізувати як їх зменшити, в тому числі через регулювання світлофорів, перенаправлення  потоку машин іншими дорогами в певні проміжки часу тощо). Або візьмемо систему водопостачання: знаючи де і які труби лежать, на якій глибині, з якого матеріалу виготовлені,  знаючи коли вони ремонтувалися, коли були останні аварії тощо, можна  прогнозувати, де відбудеться наступний прорив і проводити ремонтні роботи до того, як через аварію затопить півміста. Це все і є розумною аналітикою для розумного управління містами.

smart-city-lean-startup

Тож повертаючись до Філіппін, там був створений такий консорціум. Компанії виробляють програмні продукти, роблять консалтинг в галузі аналітики; університети створюють курси, магістерські програми  з аналітики; а уряд включає аналітику в стратегії інноваційного розвитку, створює різні гранти, системи заохочення, щоб зробити це  одним з напрямків розвитку країни.

Це дієвий механізм, оскільки капітальних вкладень в аналітику потрібно досить мало. Принаймні, не треба будувати заводи і параходи, а з допомогою цих програмних продуктів, експертизи і консалтингу можна конкурувати як на міжнародному рівні, так і на внутрішньому.

Ви згадали, що обговорювали створення щось подібного в Україні. Чому до сих пір не вийшло?

Не те, що не вийшло. Ми зараз думаємо над цим, київський офіс компанії IBM зацікавлений це зробити і рано чи пізно ми це організуємо. Треба знайти ресурси, в першу чергу, людські.  В принципі, вже є бізнес-план і потрібно почати його реалізовувати.  Але зараз складний час, економічна криза, тож є більш нагальні завдання, які потрібно вирішувати. Але, я переконаний, свого часу ми цей проект реалізуємо.

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ: ЯК МОТИВУВАТИ СТУДЕНТІВ І ПРОФЕСОРІВ

Продовжуючи тему людських ресурсів, компанії досить часто відмічають пасивність та безініціативність студентів, викладачів, керівництва університетів. Часто стає проблемою заохотити їх брати участь в тих чи інших проектах. Більше того, як не дивно, керівництво вузів також стає суттєвою перешкодою для компаній, які хочуть реалізувати якийсь проект. Ви працювали з українськими вузами, на ваш погляд, чому так відбувається?

Тут є декілька причин. Насамперед, ні студенти, ні викладачі не бачать перспектив. Крім того,   в університетах часто «зажимається» ініціатива. Тобто, ті люди, які реально намагаються робити нові речі, на певному етапі починають сприйматися керівництвом вузів як конкуренти. Як наслідок:  їм або просто не дають нічого робити, або, ще гірше – не продовжують з ними контракти. Думаю що такі приклади можна знайти практично в кожному вузі. Тож у таких активних людей просто зникає бажання щось робити і «опускаються руки».

Зрозуміло, що потрібно змінювати саму систему і наразі йде процес реформування. Але ж людський чинник залишається, як допомогти побачити ці перспективи студентам? Як компанії можуть заохотити їх щось робити?

Часто, проблема полягає в тому, що студенти не розуміють цікавість можливої роботи. Все ж таки компанії ще мало приходять в університети і розказують про сфери своєї експертизи і діяльності.

Більшість країн світу вже прийшли до висновку, що робота повинна бути цікавою для людини, яка нею займається.  Саме тоді ефективність праці значно вища, що вигідно і самій людині, бо вона має вищу зарплату, і компанії, де вона працює, і країні в цілому. Тому я рекомендую студентам під час навчання спробувати розібратися, яка робота їх реально цікавить, а які ні.   

Погано, що в Україні університети не взаємодіють з випускниками. Багато з них успішно працюють в різних компаніях і можуть прийти і цікаво розповісти про свою роботу.  Наприклад, в Канаді є формат, який називається speed networking (по аналогії зі speed dating), коли приходять п’ять людей з індустрії, сідають за стіл з п’ятьма студентами, спілкуються, можна поставити будь-які питання, а потім міняються столами, щоб всі студенти могли поспілкуватися з усіма випускниками.

Випускники це добре, але що треба  робити на рівні компанії?

Формати можуть бути різними. Це і змагання для студентів, різні конкурси, індустріально-академічні конференції.

Змагання і конкурси направлені на те, щоб студенти в командах вирішували практичні завдання (кейси), надані компаніями і оновані на їх практичних потребах. Якщо говорити про IBM, то ми організовуємо в Торонто науково-практичну конференцію з аналітики у сфері фінансів і ризик-менеджменту.

 

IBM conference 2

Крім того, ми підтримуємо університети і стартапи в рамках програми «Академічної ініціативи IBM».  Суть в тому, що всі викладачі, магістри, аспіранти університетів отримують  доступ до наших програмних продуктів безкоштовно для використання їх в дослідженнях і викладанні. Знову ж таки, стажування.

Ми також співпрацюємо з університетами, які хочуть створити магістерські програми з дисциплін, які цікавлять компанію IBM  (інформаційні технології, аналітика і обробка великих масивів даних, хмарні обчислення, мобільні пристрої і програмні продукти, штучний інтелект, мікропроцесорна техніка та інші).  

В Канаді і США, ще є такий цікавий формат – meetup.com. Це сайт, фактично соціальна мережа, людей за інтересами.  Люди координуються, знаходять приміщення або роблять це онлайн, і організовують зустрічі з різних тем, проводять презентації, панельні дискусії тощо. Компанія може виступити ініціатором і спонсором такої зустрічі на цікаву для неї тему, оплатити приміщення, забезпечити техніку тощо.

Ви заснували в Сумах Кластер інформаційних технологій, який, серед іншого, має певні  освітні завдання.  

Довгострокове завдання – просування і популяризація інформаційних технологій як професії. Ми визначили такі головні напрямки:

1.Спробувати в довгостроковому періоді зацікавити IT-компанії у відкритті в Сумах своїх офісів розробки.

2.ІТ освіта як в школах, так і в університетах. Необхідно популяризувати ІТ спеціальності серед школярів, оскільки в багатьох випадках ні батьки, ні школярі не знають, що таке інформаційні технології. Це набагато ширша сфера діяльності, ніж тільки сидіти і програмувати. Сьогодні ІТ, програмне забезпечення і аналітика використовується в різних галузях.  Щодо університетів, то неправильно, що сьогодні ІТ компаніям доводиться доводити студентів до потрібного рівня кілька років на своїх підготовчих курсах. Це потрібно змінювати.

3.ІТ стартапи, сприяння і допомога у відкритті власної компанії.

4.Створення ІТ-тусовки в Сумах: проведення хакатонів, різних змагань, відкритих лекцій тощо. Треба, щоб утворилася критична маса людей, які будуть це просувати і своїм прикладом зацікавлювати інших.

Все робиться на волонтерських засадах. На жаль, поки що немає реальної підтримки від міста Суми, в протилежність від того як це відбувається наприклад у Львові. Тож все просувається не так інтенсивно як хотілося б, але вода камінь точить.

Бажаємо успіхів у вашій роботі і дякуємо за цікаву розмову.

Для всіх зацікавлених, зв’язатися з Олександром можна через його персональний веб-сайт http://www.romanko.ca або через LinkedIn http://www.linkedin.com/in/romanko